«А много ль ее?» — спросил Голь. «Бутыль полна», — отвечала королевна. «Да такая ль она, как у нас? — спросил Голь. — Иная бутыль склянки не стоит». — «Отведай», — сказала королевна и велела принести бутыль с богатырской водой и ковш золотой. Голь налил ковш, выпил, сила в нем прибывала, а королевна знать желала, какова вода. «Еще вкуса не доберусь», — сказал Голь; налил другой ковш, и разом он выпил еще три ковша. «Полно, полно! — закричала королевна. Ты и мне воды не оставишь». — «Славная водица! — молвил Голь, расходясь, руками размахивая. — Какова-то теперь сила моя?» Тут велел он принесть большой корабельный канат, завязать крепко-накрепко петлею, из конюшни королевниной вывесть коня богатырского. Сел на него, разъехался, вскочил в петлю головою и порвал канат.
С той поры Голь богатырствовал, приосанился, на королевне женился; от ней у него были две дочери: Смета да Удача. Голь на них глядя, величался, и никто не сомневался, чтобы он не одолел тридцать трех богатырей одним разом.
Хитрий чоловiк
Один чоловік найшов гроші да й хитрує, як би поступить із жінкою, щоб вона кому не сказала; бо він знав, що жінки дуже нетерплячі — зараз розбрешуть, як тілько що почують. От він пійшов на двір да з надвору і уносить яйце у хату. «Жінко, — каже чоловік, увійшовши у хату, — оце́, як бачиш, я яйце ізніс». Жінка його аж об себе ляпає — дивується, що чоловік яйце ізніс. Після того пійшов чоловік на базар, накупив там бубликів, розвішав ïх уночі перед вікнами на лісі, на колках, да й каже жінці уранці: «Жінко! Ти не чула, що сю ніч було?» — «Ні, не чула, — каже жінка, — а що ж там?» — «Бублишна туча летіла; я тебе будив, да ти не чула. Ось ходім лишень на двір да подивимось, чи не зачепилась котора в’язка». Пійшли, дивляться. Жінка дивується, що на лісі зачепились бублики, думає, що се ïй сниться. «Збирай, жінко, щоб хто не побачив да не сказав пану сотнику; бо йому як скаже хто про сі бублики, дак він звелить ïх до себе принести». Після сього чоловік якось і каже жінці: «Ось, жінко, іще буде куряча туча летіть, дак ти заховайся у погреб; я тебе там накрию, а сам сховаюсь, куда сам знаю». От узяв зачинив жінку у погреб, да там і накрив ïï лубком; на лубок посипав гречки, напуска туда курей: вони і давай клювать собі тую гречку. Жінка ж сидить там да й не поворохнеться вже. Поïли кури гречку, а чоловік і питає жінку: «Чи ти, жінко, тут?» — «Тут, да ізлякалась дуже! Що, пролетіла куряча туча?» — «Пролетіла!» — «Що ж, багато курей наловив?» — «Еге! Насилу своï вдержав». Недовго після сього чоловік ходив кудись, да прийшовши додому і каже жінці: «Оце́, жінко, був я на базарі і щось там бачив, да боюсь тобі казать, щоб ти не сказала кому». — «Ні, не бійсь, не скажу!» — «Бачив я, жінко, як пана сотника водили по базару, начеплявши йому на шию потрохів за те, що у кражі піймали». — «Оце́! Чи можна ж то було сподіваться сього от його? Дивно!..»
Наробивши таких штук, чоловік на що хотів, на те й тратив гроші ті, що ізнайшов. А жінка бачить, що чоловік ïï набрав десь багато грошей, да й питає його: «Де се ти грошей набрав, Іване?» — «Мовчи, жінко, да не кажи нікому; се я ізнайшов ïх». — «Коли же се ти іх ізнайшов? Чому ж ти мені й досі не сказав?» — «Да за клопотами не вспів». — «Да коли ж ти он таки ізнайшов, скажи мені теє время?» — «А тоді, як яйце ізніс да тобі уніс; да тоді, як бублишна туча летіла; да тоді, як пана сотника водили по базару». |